Отож сів на якийсь станції у поїзд дядько,
щирий такий хохол: кремезний, з чубом-оселедцем,
з вусами. Заходить до купе, ач гульк: сидить
там такий собі хлопець-негр, снідає.
На столику чиста хустина розстелена, а на ній сулія з горілкою і з перцем, ну і усе інше до неї: добрячий шматок сала, хлібина, цибулина, усе як треба…
Дядько аж очманів, та й питає:
— Хлопче, ти хто ж такий будешь?
А той, поважно так, відповідає:
— Я — хохоль!
— Дик якщо ж ти хохол, то хтож я тоді?!
Подивився хлопець на нього й, суворо так, каже:
— А хто тебе знає, шановний, може — жид, а може й москаль!