На могилі сина сидить старий гуцул і плаче:
— Ой ти ж мій синочку, як же ж я радів, як ти народився, а як же ж ми з маою раділи, як ти вперше сам сів на горшок, а потім пішов до школи і вчився на одні пятірки, а як ото ти вівці ходив пасти, як же ж вони тебе любили! А як я радів, як ти скінчив школу із золотою медаллю, а як мама раділа, шо в тебе така файна фраїрка. А як ми тебе потім всім селом провожали до війська, і як ти там гарно слугував. А потім, дурний, приходиш на дембіль і кажеж: здраствуй, папа!